РОЗРУМ’ЯНІ́ЛИЙ, а, е. Який став рум’яним. Повні.. блиску очі і личко лукаве, розрум’яніле, персиково-туге… (Гончар, Тронка, 1963, 167); Перед очима невідступно стояла Ярина. Схвильована, розрум’яніла, соромливо ховала очі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 798.