РОЗПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., перех.

1. Дуже нагрівати; розжарювати. Сокира готова. Ще раз розпікає її батько, але лиш до червоного (Фр., IV, 1950, 193); [Голос Парвуса:] Мені вінець!.. Я бачу!.. Боже?.. (Конаючи). Прийми твого раба.. [Старий юрист (з досадою):] Ех, розпекли занадто швидко крісло! Не тямлять справи! (Л. Укр., II,1951, 541); Сонце встигло вже так розпекти пісок на .. пляжі, що панянки не могли ступати по ньому босими ногами (Іщук, Вербівчани, 1961, 28).

2. перен., розм. Виклика́ти в кого-небудь стан сильного збудження, роздратування, гніву. — Селом треба промчати, як архангели на вогняній колісниці! — І почав [Максим] розпікати коней (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 103); — Може, ти не хочеш тут робити, а так лишень, на витрішки сюди прийшов, — хитрував Коритний і таки розпік Антона (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 24); — Розповідай, хто тебе образив. Не бійся, все розповідай. Не турбуйся, коли треба, то я й самого директора розпечу (Коз., Сальвія, 1959, 66).

◊ Розпіка́ти (розпекти́) ду́шу (се́рце і т. ін.) чию — виклика́ти в кого-небудь відчуття душевного болю, страждання і т. ін. [Маруся:] Мамо! ти розпекла мою душу, запалила помстою моє серце. Я ненавиджу ворогів, що зруйнували наш рідний край (Н.-Лев., II, 1956, 456).

3. перен., розм. Дуже картати, гостро критикувати або лаяти кого-небудь. Розлючений Аркадій Валеріанович не подякував економу, а так почав розпікати, що в того на червоному виду.. заворушилась темінь бородавок (Стельмах, І, 1962, 201); Фаїна розпікала чоловіка. — Яка некультурність! — сичала вона. — Не читати такої книжки. А ще письменник! (Мокр., Сто.., 1961, 21); — А ти забув, як півгодини Мене за лекцію розпік? Ну, як з тобою, зла людино, Отак прожити цілий вік? (Гірник, Сонце.., 1958, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 765.