РОЗПУ́ЧЛИВИЙ, а, е, діал. Розпачливий. Капітан підняв на них очі з виразом розпучливого благання (Фр., VI, 1951, 483); Злітали до нього десь з темряви очі — карі, сірі й голубі, а з них розпучливим криком кричали смерть і життя (Коцюб., II, 1955, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 785.