РОЗПУ́СНИК, а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя. Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (Ле, В снопі.., 1960, 207); Він тут що хоче, те й робить, розпусник такий… (Добр., Очак. розмир, 1965, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 784.