РОЗПРОСТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпросте́рти; // у знач. прикм. Раптом над ними пронеслась, мов хмара, тінь великого, з розпростертими крилами птаха (Гжицький, Опришки, 1962, 138); Побачивши матір, випустив [Михасик] траву з рук і побіг до неї з розпростертими руками (Томч., Готель.., 1960, 244).

◊ З розпросте́ртими обі́ймами: а) з широко розставленими для обіймів руками. Побачить [доктор Бессервіссер] здалека польського патріота — припинає біло-червону кокарду на груди, не біжить, а летить з розпростертими обіймами і не говорить, а кричить (Фр., III, 1950, 259); б) дуже привітно, надзвичайно гостинно. Зоя зустріла її з розпростертими обіймами (Рибак, Час.., 1960, 469).

2. у знач. прикм. Який охоплює велику площину, далеко простирається. Проходив гори я, рівнини розпростерті (Рильський, Мости, 1948, 46); Людям неприємно жити в розпростертому селі (Довж., III, 1960, 91).

3. у знач. прикм. Який лежить долі, витягнувшись. І раптом спіткнулася [Шафіге] на розпростерте тільце (Тулуб, Людолови, І, 1957, 452); Солдатський натовп почав мовчки змикатися над розпростертим лейтенантом (Кол., На фронті.., 1959, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 780.