РОЗПОЧИНА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗПОЧА́ТИСЯ, чне́ться, док.

1. Проявляти перші ознаки. Досвіток жовтневого дня розпочинався похмурий, в тумані (Ю. Янов., II, 1958, 228); Чудовий літній день щойно розпочався (Хотк., І, 1966, 130); Розпочався був туман (Граб., І, 1959, 146).

2. Починати здійснюватися, відбуватися. Не скінчився бій! Він тільки розпочинається (Довж., І, 1958, 61); — Служба моя тут, у тайзі… — говорив дід.. — Може, пожежа розпочинається де — моя справа заходів ужити (Донч., II, 1956, 58); Розмова під моїм вікном знову розпочалась (Л. Укр., III, 1952, 477); Намічено було тактику на наступному з’їзді Рад, що завтра мав розпочатись (Головко, II, 1957, 432).

3. Мати що-небудь на початку, чимсь починатися. Пісня розпочиналась сольним вступом (Збан., Малин. дзвін, 1958, 230); Кожен розділ твору [«Гомоніла Україна» П. Панча] розпочинається епіграфом, взятим з думи чи історичної пісні (Рад. літ-во, 1, 1963, 24); «Наталка Полтавка» — це перша українська музична драма, якою, власне, розпочався український національний театр (Рад. літ-во, 9, 1969, 57).

4. тільки недок. Пас. до розпочина́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 777.