РОЗПО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗПОРО́ТИ, порю́, по́реш, док., перех.

1. Розрізаючи, витягаючи нитки, роз’єднувати по швах що-небудь зшите. Непрохані гості [пристав і урядник] приглядаються до картин, розпорюють матрац, промацують подушки (Стельмах, І, 1962, 592); Вона вийшла з зали, вбігла в кабінет, розпорола підбійку в сукні, підмостила вати, зашила на живу нитку й знов наділа (Н.-Лев., III, 1956, 215).

2. Розрізати, розривати чим-небудь гострим або ко́лючим. Відомі випадки, коли кенгуру, відбиваючись од людини, розпорювали їй задніми лапами живіт (Наука.., 7, 1966, 63); Пасєков спритно розпоров ножем бляшанку консервів, розламав хліб (Перв., Дикий мед, 1963, 155); *Образно. Нараз спалахнула блискавка. Вогненний меч розпоров хмари (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 776.