РОЗПОРО́ШУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗПОРОШИ́ТИСЯ, ро́шиться, док.

1. Перетворюватися на пил, порох (про землю і т. ін.). Гинуть люди, гинуть міста, навіть камінь розпорошується (Загреб., Диво, 1968, 434).

2. Розсіюватися сильним струменем (про рідину, порошок).

3. Дроблячись, розподіляючись на маленькі частки, розташовуватися в різних місцях, відокремлюватися одне від одного. Радив він дружно за нове життя братись, а не розпорошуватись поодинці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 159); Броня робітничих підлітків не тільки вдержала на виробництві і не дала розпорошитись 15 000 підлітків, але й забезпечила можливість нормального розвитку школи робітничої молоді (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 200); // перен. Розсіюватися, направляючись одночасно на різні об’єкти (про увагу, енергію); // перен. Розвіюватися, зникати (про сум, гнітючі думки і т. ін.). Тривога за Лебедя не давала розпорошуватись думкам (Баш, Надія, 1960, 235); // розм. Розбігатися. Набігали татарські войовники і розпорошувалися під щільними пострілами горян (Літ. Укр., 22.VI 1971, 4).

4. тільки недок. Пас. до розпоро́шувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 775.