РОЗПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПЛЕСТИ́, ету́, ете́ш, док., перех. Розділяти, роз’єднувати на окремі пасма (перев. косу, волосся). З серцем скидала Христя недавно ще любу одежу, рвала, розплітаючи, косу… (Мирний, III, 1954, 184); «Розплету я тобі гриву — Всім козаченькам на диво; Уберу я тебе, коню, В щирозлоту, ясну зброю» (П. Куліш, Вибр., 1969, 352); // Роз’єднувати, розчіплювати (пальці, руки, обійми). Ігнатьєв.. переплів пальці рук, міцно стиснув, аж хруснули кісточки, і, не розплітаючи пальців, уперся долонями в стіл (Собко, Справа.., 1959, 96); Хоче ноги розвести, Хоче мертвий розплести Руки омертвілі (Бор., Тв., 1957, 66); Довго не могли [Довбуш і Дзвінка] розплести обіймів. — Посидиш хоч трохи? — було її першим питанням (Гжицький, Опришки, 1962, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 770.