РОЗПЛІ́ДНИК, а, ч.

1. Спеціалізоване племінне господарство для розмноження й вирощування тварин. Він запропонував з завтрашнього ранку розпочати огляд рибного розплідника (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 42); Світову славу здобули племінні бджоли, виведені в розплідниках Радянського Союзу (Ком. Укр., 2, 1966, 80).

2. перен. Те, що є місцем зосередження або джерелом чого-небудь; розсадник. — Буде не королівська канцелярія, а розплідник ушляхетненого хамства.., — шепнув на вухо Замойському Валентин Калиновський (Тулуб, Людолови, II, 1957, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 769.