РОЗПЛЕ́СКАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розплеска́ти. У пеньку стирчить забита майже по самісіньку головку розплескана на всі боки бабка (М. Ол., Чуєш.., 1959, 79); // розпле́скано, безос. присудк. сл. Всі сумніви о тім, чи справді такі великі його заслуги, як розплескано (Фр., II, 1950, 381).

2. у знач. прикм. Який не має звичайних окружностей, опуклостей (про обличчя, ніс, лоб і т. ін.); плескатий. Гриб пробуркався зі своєї задуми, порушив широкою розплесканою головою і почав рости (Фр., III, 1950, 181); — З гармати б по них садонути! — не стерпів Боря Світлицький, артилерист і стерновий з облупленим, трохи розплесканим носом (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 768.