РОЗПЛА́ТА, и, ж.

1. Плата, винагорода за що-небудь. [Другий левіт:] Мене послав начальник до рахунків. Майстрам гарамським саме йде розплата за їх роботу при царських палатах (Л. Укр., II, 1951, 132).

2. перен. Те саме, що відпла́та. За кров і крик дітей уже гримить розплата.. Тікають вороги, гудуть у спину ката удари батарей (Сос., II, 1958, 239); Приходить грізний час розплати. Собі могилу кат знайде! (Гонч., Вибр., 1959, 151); Засмутилася, зажурилася й наша Оксана. Минуло недовге кохання, і наступив час гіркої розплати (Л. Янов., І, 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 767.