РО́ЗПИТОК, тку, ч., рідко. Те саме, що ро́зпит. Наум пристав до нього з розпитками (Кв.-Осн., II, 1956, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 764.