РОЗПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІПНУ́ТИ, РОЗП’Я́СТИ́ і РОЗІП’Я́СТИ́, зіпну́, зіпне́ш, док., перех.

1. У давнину — карати на смерть, прибиваючи цвяхами руки й ноги до хреста. Як розпинать його вели, Ти на розпутії стояла з малими дітьми (Шевч., II, 1963, 371); — Це ті, яких у топках паровозів Палили, розпинали на хрестах (Воронько, Драгі.., 1959, 148); [Публій (до Хуси): ] Чим ви бавите народ? Ні.. цирку, ані театру навіть! Вряди-годи когось там розіпнуть — ото і все? (Л. Укр., III, 1952, 180); *Образно. Я бачив усе. Перед моїми очима розпинали на мученицькому хресті всю Європу (Загреб., Європа. Захід, 1961, 70).

2. Класти кого-небудь, тримаючи за руки й ноги. Зняли з сердешного Івана мундир, вхопили два москалі за руки, розіп’яли і почали дубасить (Стор., І, 1957,. 218).

3. перен. Катувати, мучити кого-небудь. Їй здавалося, що там [у чорній] її Івася уже катують-розпинають, що тілько вона.. й чула його голос (Мирний, І, 1954, 276); // Завдавати кому-небудь сильних моральних страждань, знущатися з когось. Не повісили кати Кобзаря, але вони придумали для нього ще лютішу кару — розпинати живого (Слово про Кобзаря, 1961, 87); // за що. Настирливо вимагати що-небудь від когось, завдаючи йому цим страждань. А он розпинають Вдову за подушне, а сина кують (Шевч., І, 1963, 239); // розм., рідко. Гостро критикувати. Передерій пританцьовував збоку, розпинаючи на всі заставки виставу (Рибак, Час.., 1960, 348).

4. розм. Розгорнувши, розправляти, розтягати що-небудь складене, згорнуте. Він шарпнувся, штовхнув одного помічника кулаком, а другого, що розпинав його штани, коліном у груди (Фр., IV, 1950, 229); — А яка оце в тебе хустка? — сказала .. Марія і розіп’яла здорову хустку просто вікна (Н.-Лев., II, 1956. 103); * Образно. Вечір стелеться синь-димком, Розпина голубу завісу Понад вибалком, дубняком (Шпорта, Вибр., 1958, 94); // Розправивши щось, вішати, натягати на що-небудь. Був він [Опанас] схожий на той кожух, що на городі на дрючках розпинають, щоб горобців лякати (Григ., Вибр., 1959, 129); // Розбивати, ставити, напинати (намет, шатро). — Розіпнули [солдати] нашвидку намети (Гончар, Людина.., 1960, 103); На широкій леваді розіп’яв своє латане шатро бородатий циган (С. Ол., З книги життя, 1968, 34); // Розкривати, піднімати (вітрила). Віталій склав весла, взяв на дні човна шмат.. брезентини, розіпнув, і та брезентина… враз стала вітрильцем! (Гончар, Тронка, 1963, 235); // Широко розставляти, розводити в боки, сторони (руки, ноги, крила і т. ін.). — Братця! — розпинав він свої непомірно великі руки й кумедно розмахував ними в себе над головою. — Наша земля буде! (Головко, II, 1957, 254); Видно було чорну постать, вона розп’яла руки й притулилась до вікна (Н.-Лев., III, 1956, 116); *Образно. Хмари снігу.. металися серпанками сполохано на всі сторони, розпинали широко свої крила, відпирали напір дикого вихру (Коб., І, 1956, 552); // Широко, в різні боки розкидати, простягати (гілки, листя, крону і т. ін.). Старий платан розп’яв могутнє віття (Мисик, Біля криниці, 1967, 184); // Розв’язувати, знімати з голови (перев. хустку). Уляна поставила відра у куток, розіпнула шаль і струсила з неї сніг (Тют., Вир, 1964, 513); Молодиця метнула карими очима, білу хустку розіпнула, наче жарко їй стало (Кучер, Дорога.., 1958, 205); // Розстібаючи, відкидати в боки поли одягу. Їй стало гаряче, і вона розіпнула пальто (Коб., І, 1956, 333).

5. перен., розм. Викликати в кого-небудь стан нервового збудження. Коцюбинський мовчав. Що він мав сказати? Та й говорити він не мав сил. Груди йому розпинало хвилювання (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 198); // Оволодівати ким-небудь, переповнювати, охоплювати когось (про почуття, стан, настрій, думки і т. ін.). Та, вже ви знаєте, і злість мене бере, та й цікавість розпинає, де можна козу так заховати?! (Вишня, II, 1956, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 761.