РОЗПИ́ЛЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розпиля́ти2. Коли розпиляний [дуб] ліг з поворота І в тіло уїлися зуби гаків,— На широкі груди ступила кіннота, Колишучи небо блиском підків (Мал., Звенигора, 1959, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 761.