РОЗПАШІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розпаші́ти. Біля колодязя цілий гурт розчервонілих, розпашілих після бою повстанців (Гончар, II, 1959, 25); // у знач. прикм. Тимко зодягнувся і вийшов з хати. В розпашіле обличчя дихнуло морозом (Тют., Вир, 1964, 362); *Образно. Земля під помостом дзвенить уночі. Суха й розпашіла, як срібні ключі (Мал., Полудень.., 1960, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 759.