РОЗПА́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпали́ти. Жагучими пахощами дихала земля, розпалена сонцем (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23); Легенький вітрець.. освіжив розпалене швидкою їздою обличчя Хмельницького (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 379); Пристрасті, розпалені під час засідання, не охололи за півгодини перерви (Головко, II, 1957, 540); // розпа́лено, безос. присудк. сл. Напнуто намети, розпалено вогнища, почалися готування (Загреб., Диво, 1968, 270).

2. у знач. прикм., перен. Дуже червоний, рум’яний. Я сама вештаюся день у день по лісах, мов та справдішня русалка, з розпаленими щоками, зі сміхом на устах (Коб., І, 1956, 223).

3. у знач. прикм., перен. Який перебувас у стані нервового збудження; збуджений. Христя не рушала з місця; вона.. зроду не бачила Петра в такому розпачі, такого розпаленого й лютого (Кос., Новели, 1962, 143); В дорозі Надія намагалася вгамувати свій запал. Не могла ж вона, отака розпалена, вдертися до кабінету начальника (Баш, На.. дорозі, 1967, 16); // Який виражає стан нервового збудження. Олексій зиркнув скоса на Оксану і зразу запримітив її розпалений вид (Л. Янов., І, 1959, 34); Вергун.. кинув розпаленими очима на ганок і гарячими руками направив туди свій кулемет (Ірчан, II, 1958, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 755.