РОЗОРЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся і рідко РОЗО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗОРИ́ТИСЯ, зорю́ся, зо́ришся, док.

1. Позбуватися багатства, достатку, майна; ставати бідним, убогим, впадати в злидні. В. І. Ленін підкреслював, що внаслідок реформи величезні маси селянства розорялись, постійно голодували, вмирали (Іст. укр. літ., І, 1954, 392); — Немає у мене нічого, збіднів я зовсім, розорився,— Петру говорив хриплим голосом (Чаб., Балкан. весна, 1960, 10).

2. перев. док., розм. Витратити свої кошти, гроші; розтратитися. [Солдат:] Було у мене тридцять п’ять копієк [копійок], на всі розорився (Кроп., II, 1958, 493).

3. тільки недок. Пас. до розоря́ти, розо́рювати.

РОЗОРЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., розм. Лаятися, сваритися з надмірною гарячковістю. В останній прихід розповіла Катря пожильцям барака: нахабніє, розоряється той.. Йона, життя вже від нього нема (Гончар, Циклон, 1970, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 754.