РОЗНО́СИТИСЯ, ться, недок., РОЗНЕСТИ́СЯ, есе́ться, док.

1. Переносячись, поширюватися де-небудь. Кров, рухаючись по капілярах, електризується й нагрівається. Тепло, яке виникає при цьому, розноситься по всьому організму (Знання.., 1, 1969, 21); *Образно. Гриць не читав, а жер ті книжки; хапав на лету все, що розносилося широкою течією друкованого слова, набирався розуму (Мирний, III, 1954, 186); // розм. Ставати широко відомим (про чутки, поголоски, новини і т. ін.). Восени рознеслося по селу, що Іван засватав дівку у першого багача в селі (Кобр., Вибр., 1954, 111); Звістка про те, що приїхав Тарас, швидко рознеслася по селу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 352).

2. Заповнювати собою навколишній простір (про звуки, запахи). Одна пісня лилася за другою, гучно розносячись по високій фабриці (Н.-Лев., II, 1956, 98); На чверть милі від Зборова стояв гомін, розносились гучні співи (Кач., II, 1958, 459); Незабаром пахощі страви рознеслися по хаті (Мирний, І, 1954, 333).

3. розм. Зникати, розсіюючись у навколишньому просторі. — Ага! ти так! — крикнув Юра до хмари.. — Іди, рознесися, як вітер по світі… (Коцюб., II, 1955, 341).

4. тільки недок. Пас. до розно́сити 1-6. Невгаваюче бовкання дзвона, чад з диму, що розноситься вітром,— сповняють повітря несказанною тривогою (Коцюб., І, 1955, 121).

РОЗНОСИ́ТИСЯ¹ див. розно́шуватися.

РОЗНОСИ́ТИСЯ², ошу́ся, о́сишся, док., розм. Почати надмірно захоплюватися ким-, чим-небудь; почати приділяти занадто багато уваги комусь або чомусь. — Я тебе в холодну закину!..— Годі! — відказав Зінько. — Що це ви так з холодною розносилися, що все мене закидаєте? (Гр., II, 1963, 364); Він сів до стола, і обличчя його раптом стало добродушним і спокійним. — От тобі й на! Ви до мене по ділу, а я — з своїм розносився (Ткач, Плем’я.., 1961, 193).

◊ Розноси́тися, як ста́рець з пи́саною то́рбою (сту́пою) — почати приділяти занадто багато уваги кому-, чому-небудь. «А бодай тебе! Потрібна мені твоя цікава звістка. Розносився з нею, як старець з писаною торбою»,— думав о. Порфирій і пішов одчиняти двері (Н.-Лев., IV, 1956, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 752.