РОЗНО́С, у, ч.

1. Дія за знач. рознести́, розно́сити 1, 6, 7.

2. розм. Суворе повчання, гостра критика, осуд. [Дремлюга:] Я сьогодні такий рознос учинив — до смерті пам’ятатимуть! (Корн., II, 1955, 293); Цілий день Горобець сидів на уроках, щось записував, побував і в мене на уроці. Я ждав розносу, а він сказав: «Добре» (Збан., Малин. дзвін, 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 751.