РОЗМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗМІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех.

1. Ставити мітки, робити позначки, розбиваючи, ділячи поверхню чогось з певною метою. На розгородженому подвір’ї Катерини.. Мусій Горбань розмічав фундамент під дві кімнати з кухнею (Перв., Материн.. хліб, 1960, 137); Великий архітектор, мов лінійкою, розмітив ці прямі кути, дальні перспективи, заокруглення площ (Полт., Повість.., 1960, 373); // спец. Наносити на поверхню заготовки контури майбутньої деталі, що вказують на межі, в яких потрібно виконувати її дальшу обробку відповідно до креслень. Розмічаючи деталі перед їх обробкою, треба передбачити припуски для дальшої обробки (Стол.-буд. справа, 1957, 94); Щоб одержати виріб відповідної форми і розмірів, потрібно перед обробкою заготовку розмітити (Практ. з машинозн., 1957, 30).

2. розм., рідко. Обдумуючи, визначати, намічати план дальших дій, заходів. Василько розмітив собі на пальцях, про що має говорити з ним (Турч., Зорі.., 1950, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 744.