РОЗМО́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розмори́ти. Усі обернулися. Крилов, мабуть, розморений спогадами про ситну їжу, заснув (Полт., Повість.., 1960, 467); *Образно. Сонце заливало золотим промінням розморену, огорнуту туманом ріку (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 63).

2. у знач. прикм. Який розморився, відчув фізичну втому, млявість, сонливість; втомлений. Розморений Данило лежав на ліжку і дрімав (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 748.