РОЗМОКА́ТИ, а́є, недок., РОЗМО́КНУТИ і рідко РОЗМО́КТИ, кне; мин. ч. розмо́к, ла, ло і розмо́кнув, нула, ло; док. Вбираючи в себе воду, вологу, ставати мокрим, м’яким або втрачати свою первісну форму. Розкопана земля швидко розмокала, чоботи грузли (Коп., Вибр., 1948, 8); Розмокли на кисіль книші і буханці (Г.-Арт., Байки.., 1958, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 747.