РОЗМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІМКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Роз’єднувати що-небудь зімкнуте, стулене, з’єднане; розтуляти. Не розмикаючи міцно стиснутих рук, може, хвилину цілу стояли [хлопці], розглядаючи один одного (Головко, II, 1957, 446); Лара, все ще не розмикаючи повіки, потягнулася, сплівши пальці над головою (Дім., Ідол, 1961, 256); На олені був вовк. Він і мертвий не випускав шию оленя. Оротук ножем розімкнув йому зуби (Трубл., II, 1950, 27); // Збільшувати інтервали, дистанцію між тими, хто стоїть в строю; // Порушувати контакт в електричному колі. Принцип телеграфування за допомогою цього апарата [Морзе] полягає ось у чому. Спеціальним ключем замикають і розмикають електричне коло з різною тривалістю періодів замикання і розмикання (Наука.., 8, 1963, 52).

◊ Розмика́ти (розімкну́ти уста́) — починати говорити. — Де шукати [скарб]? Та Козак німував. — Чи, може, де в печері? Запорожець уст не розмикав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 317); — У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву, а в бесіді.. уста не вміють розімкнути, німіють… (Вовчок, І, 1955, 376); Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Гр., II, 1963, 400).

2. розм., рідко. Те саме, що відмика́ти 1. — А, ти, злодіяко якийсь! — лютився капрал, поставив ліхтарню на підлогу і взявся розмикати колодку (Фр., І, 1955, 316); Розімкнув замок: все приміряв то той, то другий ключ, поти не знайшовся такий, що якраз прийшовся Мирний, III, 1954, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 739.