РОЗМЕ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розмета́ти. Чабани розшукували в степах свої розметані бурею отари (Гончар, І, 1959, 4); Лободою позаростали майдани коло зруйнованих, розметаних дощенту церков (Морд., І, 1958, 100); Хмари були високі, прозорі, розметані вітром по всьому піднебессі (Ю. Янов., II, 1958, 202); Після короткого бою турецький загін, оточений майже з усіх боків, був розметаний дощенту (Добр., Очак. розмир, 1965, 145); Дівчина швиденько зіскакує на ноги, рукою поправляє розметану косу (Стельмах, І, 1962, 519).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 738.