РОЗМА́ШИСТО. Присл. до розма́шистий. Швидко, розмашисто пішов Морозенко (Стельмах, І, 1962, 244); Він розмашисто вимахує рукою поперед себе і раз у раз спиняється (Кучер, Дорога.., 1958, 158); Пливе [ріка] широко, розмашисто й журливо шепотить водами на бродах (Козл., Ю. Крук, 1950, 5); Вона взяла залікову картку, раз і вдруге провела по ній долонею.., посиділа одну-дві секунди в якійсь нерішучості. Потім поставила оцінку і розмашисто розписалася (Тют., Вир, 1964, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 737.