РОЗМАРИ́НОВИЙ, а, е. Прикм. до розмари́н 1. Як вернувсь Олексій додому, подала йому Мар’янка розмаринову квітку (П. Куліш, Вибр., 1969, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 735.