РОЗЛУ́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розлуза́ти. Студентка вже розкрила була рота, де біліли гарні, мов розлузані горіхи, зуби, і так застигла (Кос., Новели, 1962, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 730.