РОЗЛО́ГИ, ів, мн. (одн. розлі́г, розло́г, ло́гу, ч.). Широкий, відкритий простір; широчінь. Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?.. А ці розлоги, що розкинулись ген-ген горами та долинами, скільки оком захопиш! .. Адже то панське!.. (Коцюб., І, 1955, 111); Скоро протряхне, чорноземля затужавіє, сівачі вийдуть в поле на ясний розлог, обшир … (Горд., Дівчина .., 1954, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 728.