РОЗЛА́МАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлама́ти. Та ось зостались, нарешті, позаду.. розламані снарядами цегляні будівлі колоній.. Ще вони димились, горіли, зникаючи за обрієм (Гончар, II, 1959, 125); Розламаний крюк із слідами зварювання лежав на довгій чорній залізній лаві (Сонч., На Бат. горі, 1960, 12).

2. у знач. прикм., перен. Який виснажився, знесилився від утоми, хвороби і т. ін. Пан.. захопив пропасницю в дорозі, скупавшись десь у горах, приїхав розламаний і.. вклався спати в хаті (Л. Укр., V, 1956, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 723.