РОЗЛА́ЗИТИСЯ, иться і рідко РОЗЛІЗА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗЛІ́ЗТИСЯ, зеться, док.

1. Лізти, повзти в різні боки; розповзатися. Віджили хрущі в хлоп’ячих руках, розлазяться, літають, бринять, немов рій бджіл снується коло дуба (Ков., Світ.., 1960, 154); Діти намагалися присунутися ближче до Ремо й Ахмета, але суворий вигляд останнього спинив їх напівдорозі, і вони сором’язливо розлазились по піску (Досв., Гюлле, 1961, 40); // розм. Повільно розходитися в різні боки на певному просторі. Попутали [хлопці] коней і юрбою посідали в холодну невеличку конюшину. Коні з жадобою хрупали і розлазилися на всі боки (Ірчан, II, 1958, 74); // Розростаючись, стелитися, розстилатися по поверхні чого-небудь (про рослини). По зеленій траві розлізлося довгими ужами та батогами на всі боки розкішне, сите гарбузове бадилля (Н.-Лев., І, 1956, 85); Зелений дикий виноград коло мого вікна розлізеться лабатим листям по стіні… (Коб., III, 1956, 269).

2. перен., розм. Втрачати виразність форм, окреслення; розпливатися. Зблизька все вона добре бачила, а здалеку — все мов розлазилося .. у сторони, рідшало й застилалося серпанком (Мирний, І, 1954, 68); // Втрачаючи чіткість, ставати неясним, невиразним (про спогади, думки і т. ін.). Холодний аналізатор підказував йому, що він зараз засне, що ці думки треба записати. Завтра вони розпливуться, розлізуться (Мушк., День.., 1967, 152).

3. Руйнуватися, розвалюватися. Випав дощ і загасив пожежу. Чого не знехтував пекельний вогонь, то те докінчила дощова вода: величезні стоги розлізлися, розпалися (Мирний, IV, 1955, 248); // Розриватися від ветхості, довгого користування (про одяг, взуття і т. ін.). — Мені треба новий комірчик до форми купити, цей вже зовсім розлазиться,— першою вихопилася Марина (Собко, Звич. життя, 1957, 12); Коли в бійця на марші розлізались чоботи, Багіров, не вагаючись, роззувався і віддавав йому свої власні (Гончар, III, 1959, 188).

4. перен., розм. Розходитися в різні місця. Ми бачимо або ловимо вухом, як люди цілими гуртами розлазяться по горах і по долинах, по всіх затишках і закамарках (Коцюб., II, 1955, 238); Дезертири знахабніли, не ховаються, озброєні, розлазяться по селах (Кач., II, 1958, 220); // Переставати бути разом, розходячись або роз’їжджаючись в різні місця. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи — Носити воду школярам. Брати на панщину ходили (Шевч., II, 1963, 253); В Глущуків голодна сім’я по всьому світі розлізлася (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 723.