РОЗКУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкуси́ти 1. Марта викинула на долоню розкушену картоплину (Н.-Лев., III, 1956, 113); Ярина кинула розкушеного горіха додолу і взялася знов нагинати ліщину (Л. Укр., III, 1952, 739).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 721.