РОЗКУ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розку́ти. Кінь утомлений, копита Розкуті, розбиті (Шевч., II, 1963, 382); Стоїть юрба бідняцькая Радіюча, натруджена, Країною Радянською Розкута і пробуджена… (Гойда, Сонце.., 1951, 57); Немов ріка в весняному кипінні, Такий розкутий Леніним народ (Дмит., Вірші.., 1949, 211); *Образно. Він [Ілліч] кинув іскру для пожару — і в полум’ям розкутій млі уже постала не примара, а яв прийдешнього Землі (Уп., Вірші.., 1957, 123).

2. у знач. прикм., перен. Вільний, нічим не обмежений. Зняли ми в Жовтні кайдани тверді І в нашому розкутому труді Втілились мрії людства невгомонні (Криж., Срібне весілля, 1957, 59); Комуністична партія і Радянська влада створили необмежені можливості для польоту розкутої думки, розквіту творчості нашого народу (Наука.., 9, 1964, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.