РОЗКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док., перех.

1. Затягуючись, викликати або підтримувати горіння (цигарки, люльки і т. ін.). Вольф замовкає й починає поволі розкурювати загаслу люльку (Кол., На фронті.., 1959, 121); // Запалювати, припалювати (цигарку, люльку і т. ін.) для куріння; прикурювати. Він витягає з кишені люльку, що дуже нагадує револьвер, набиває, її пахучим тютюном, розкурює (Собко, Любов, 1935,42); Варвара взяла цигарку й невміло розкурила її од танкістової цигарки (Перв., Дикий мед, 1963, 433).

2. перев. недок. Проводити час за курінням; курити, покурювати. Коли генерал під’їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двома бійцями (Тют., Вир, 1964, 503).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.