РОЗКУ́Р, у, ч., розм. Дія за знач. розкури́ти, розку́рювати. Скиба Іван.. вийняв кисета. Підійшли ті два од другої жатки. Подивилися, що тут трапилось. І собі пристали на розкур (Головко, І, 1957, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 719.