РОЗКУДЛА́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Те саме, що розку́дланий 2. З хати напроти вийшов високий юнак з чорним, розкудлаченим, кучерявим чубом, що неслухняно падав йому на лоб (Коп., Земля.., 1957, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 718.