РОЗКРА́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкра́сти. [Боб:] Маєте щастя, що той вагон шоколаду восени не був розкрадений у моєму районі (Галан, І, 1960, 364); // розкра́дено, безос. присудк. сл. Не було тільки кишенькових [годинників], — ті, певно, розкрадено, і заради них розграбовано, а потім підпалено крамницю (Гжицький, У світ.., 1960, 44); — Не вірте йому, товаришу, — напівблагально, схвильовано говорила вона Обушному. — Хліб поховано, розкрадено, а він обдурює вас (Кир., Вибр., 1960, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 712.