РОЗКРАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗКРА́СТИ і рідко РОЗІКРА́СТИ, кра́ду, кра́деш, док., перех. Красти частинами, час від часу. І гетьманці і петлюрівці, як і їхні хазяїни — німецькі окупанти,— розтягали й розкрадали військове майно (Скл., Легенд. начдив, 1957, 61); В нашу хату і комору Закрадаєсь [закрадається] лиходій, Щоб здобуток наш розкрасти, Ще й на нас кайдани вкласти (Фр., X, 1954, 39); — Ну, то поклади мене у віз із рибою. — Ай! Риба! По всій Польщі люди голодні, як собаки. Рибу розкрадуть, і пана… (Довж., І, 1958, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 711.