РОЗКОЛОШМА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док., перех., розм. Розгромити в бою, бійці, сутичці; // Розбити (перев. голову). Шпигун мовчав і тільки губи скривив у тонку посмішку.. Марко готовий був розколошматити йому голову (Трубл., Шхуна.., 1940, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 706.