РОЗКИ́ДАНО, присл.
1. Вільно, невимушено розкинувшись (див. розкида́тися2 1, 2). Лежить розкидано Марина, забула все… (Сос., І, 1957, 356).
2. У різних місцях, окремо один від одного. За кілька хвилин по всьому степу, де розкидано пасли вітробалчанські хлопці, понісся наказ (Головко, II, 1957, 245); Косарі в обідній час відпочивали під дикими грушами, що росли розкидано в полі, при дорогах (Томч., Жменяки, 1964, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 695.