РОЗКВІТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. розквіта́ти. Хай, мов снігурочці, судилось в той же день Мені прийняти смерть через кохання, Я йду тобі назустріч, Берендей, Благословенним будь, любові розквітання! (Забашта, Вибр., 1958, 142); Для неї [культури нації] я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання (Ю. Янов., II, 1958, 32); * У порівн. Стежив [Саїд Алі] за кожним рухом брови, за найніжнішим, немов розквітання бутона, трепетом її принадних уст (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 693.