РОЗКВОКТА́ТИСЯ, вокчу́ся, во́кчешся, док., розм.

1. Почати багато квоктати (у 1 знач.).

2. перен., ірон. Те саме, що розбурча́тися. — А ти не лайся! — миролюбно усміхаючись, сказав Хома. — Чи варто сердитись через те, що баба розквокталась? (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 532); — Чого розквокталася, квочко! — гримнув Хорбут на Яшку (Мур., Бук. повість, 1959, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 694.