РОЗКВА́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розква́сити; // у знач. прикм. Хлопчаки гралися у війну, рубалися.. шаблями.. Прилітали гінці з розквашеними губами і носами, у подертих сорочках, у штанях без помочів і гудзиків (Тют., Вир, 1964, 471).

2. у знач. прикм. Який розквасився, став багнистим, грузьким (про землю, дорогу, шлях і т. ін.). Вони [струмки] дзвенять за темним бором, За горизонтом неозорим, В старих, розквашених полях Собі торують дальній шлях (Шпорта, Вибр., 1958, 333); Хлопці й дівчата несамовито працювали, вгрузаючи по коліна у розквашене болотяне місиво (Хижняк, Килимок, 1961, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 692.