РОЗКАРЯ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Незграбно вигнутий, розчепірений. Верби над шляхом були схожі на довгі руки, що вирвались із нетрів і закам’яніли — холодні, мертві, з розкаряченими пальцями (Скл., М. Щорс, 1938, 70); Важко переставляючи розкарячені ноги, сопів Теофан з мішком на плечах (Цюпа, Грози.., 1961, 148).

2. Те саме, що розкаря́куватий 2. Перед очима у нас були кострубаті, розкарячені пні (Мур., Бук. повість, 1959, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 690.