РОЗКАРЯ́КУВАТИЙ, а, е, розм.

1. Незграбно вигнутий, розчепірений (перев. про ноги). Він ходив, широко розставляючи дебелі, розкарякуваті ноги (Добр., Очак. розмир, 1965, 5); // З вигнутими, незграбно розчепіреними ногами (про людину). Козаков у своїх трофейних чоботях з широкими, низькими халявами, в яких він здавався трохи розкарякуватим, ішов, ступаючи на п’яти (Гончар, І, 1954, 5); // З вигнутими, незграбно розчепіреними клешнями (про ракоподібних). — Так, так,— улесливо киває головою Анкулія.— Мов рак той розкарякуватий… Ви бачили його десь? (Чаб., Балкан. весна, 1960, 324); // Який має незграбну форму, неоковирний (про предмети). Торохтить шляхом з города через село якась машина,.. низька, розкарякувата (Мирний, IV, 1955, 242); Олег спускався в носову частину корабля.. Несподівано натрапив ногою внизу біля борту на якусь розкарякувату річ (Ле, Клен. лист, 1960, 169).

2. З коротким стовбуром, який має вигнуте розгалуження гілок і коріння (про дерева). Вище, над урвищем, теребиться плазом розкарякувата груша, розставивши в боки своє пазуристе гілля (Кол., На фронті.., 1959, 41); Одлетить [синичка] швиденько і, знов дзенькаючи, починає стрибать по товстелезній гілляці старої розкарякуватої яблуні (Рильський, Бабине літо, 1967, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 689.