РОЗЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЖУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Роздрібнювати, розминати зубами. Він старанно розжовував підсмажений мигдаль (Рибак, Час.., 1960, 146); Починаю їсти. Хліб не має ніякого смаку, а я його розжовую і ковтаю силоміць (Збан., Єдина, 1959, 80).

2. перен. Дуже докладно пояснювати, розтлумачувати що-небудь. — Поки-то другу [машину] дістануть, а хліб треба збирати! — розжовують [молодим] діди (Мирний, IV, 1955, 244); — Обгородив [Борейко] себе такими ж, як сам, обивателями, вони його хвалять, а він їм усе прощає. Одним словом, тобі розжовувати не треба (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 356): Макар Іванович і почитає для гурту і розжує (Головко, II, 1957, 211); // Намагатися осягнути, зрозуміти що-небудь. [Пилип:] З путящої балачки, то й ми дещо розжовуємо (Кроп., II, 1958, 15): — Я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився (Кв.-Осн., II, 1956, 200); // тільки док. Добре обміркувати, зважити що-небудь. Що маєш казати, то попереду розжуй (Номис, 1874, № 12873); Тут одна сусідка радить мені в Ялті одну хатку в 15 р., та я ще не бачила хатки, а се діло треба добре розжувати (Л. Укр., V, 1956, 197).

◊ Розжо́вувати (розжува́ти) і в рот (до ро́та) кла́сти (покла́сти) див. рот.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 679.