РОЗЖЕ́ВРІТИ, іє, док., рідко. Те саме, що розже́врітися. Головешка розжевріла (Сл. Гр.); Злі хмари розійдуться, розжевріють зорі (У. Кравч., Вибр., 1958, 109); Не німе було козакові те небо, і місяць, і зорі: чи погляне на місяць, на його плями, чи погляне на зорі, то й серце, і думка його розжевріє, як од божого слова (П. Куліш, Вибр., 1969, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 678.