РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗЖЕ́ВРИТИСЯ, иться і РОЗЖЕ́ВРІТИСЯ, іється, док.

1. Починати горіти, розгорятися від припливу повітря; // Починати яскраво палати (про вогонь, пожежу, полум’я і т. ін.). Розжеврівся Огонь, аж іскри кидать став… (Гл., Вибр., 1951, 164); [Деревіцький:] Слід гасить пожежу зараз, як починається, а не дожидать, доки розжевріється в поломінь (Кроп., IV, 1959, 69); *Образно. Життя, що часом за останні дні здавалось іноді прибите пилом, знову розжеврілось і палахкотіло фарбистим полум’ям надій і упевненості в перемозі (Досв., Вибр., 1959, 141): // Сильно нагріватися, розпікатися (про предмети). [Старий Гільзе:] Хоч як розпалиться та розжевриться піч для очищення нашого — не карай нас [господи] надміру (Л. Укр., IV, 1954, 245).

2. Починати блищати, сяяти дедалі яскравіше (про сонце, зорі, заграву і т. ін.). Зорі все більш розжеврюються на чорно-синьому небі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 88); Сонце тим часом так розжеврілось, що вже ніхто в світі не міг би глянути на нього (Донч., Ю. Васюта, 1950, 19); // Поступово освітлюватися сонцем (про обрій, небо і т. ін.). [Любченко:] А схід розжеврюється… Може, й сонце побачимо? (Мам., Тв., 1962, 190); Сивіють тумани по балках, все вище розжеврюється небо на сході… (Гончар, II, 1959, 314); На сході, над монгольським табором, кровавою загравою розжеврілися хмари (Фр., VI, 1951, 118); // Червоніти, освітлюючись променями сонця. Та ось від вікон, що тілько що розжеврілися були до сходового сонця, забігали тіні (Фр., IV, 1950, 498); Сонце.. посилало до землі втомлене, зблякле проміння. Білі стіни хат почервоніли, розжеврілися (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 172); // Спалахувати вогниками, блищати (про очі). Ті очі часом і примеркали від стоми, але за хвилину знову розжеврювалися (Л. Янов., I, 1959, 302).

3. Ставати рум’яним, червоним (про щоки, вуха і т. ін.). Лице в Гната розжеврілось (Коцюб., І, 1955, 36); Щоки її уже розжеврілися, чи від вина, чи від задухи (Коп., Земля.., 1957, 144); А гребені у півників Розжеврілись, мов жар (Бичко, Сійся.., 1959, 233).

4. перен. Пройматися яким-небудь почуттям. Ні дощ, ні холодна вода не загасила того полум’я, що пойняло серце його біля Степанового дворища й ще дужче розжеврювалося під млином (Л. Янов., І, 1959, 321); [Олена:] Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Кроп., І, 1958, 474).

5. перен. Проявлятися все сильніше; посилюватися. А життя йшло, події кругом розжеврювалися (Дн. Чайка, Тв., 1960, 125); Чи тільки справді то сніги біліють? А може то розжеврілася туга..? (Л. Укр., I, 1951, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 678.