РОЗЖЕ́ВРЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЖЕ́ВРИТИ, рю, риш, док., перех.

1. поет. Примушувати спалахувати, горіти або яскраво світити. Рож не оживиш зів’ялих, не розжевриш згаслих зір (У. Кравч., Вибр., 1958, 65).

2. Викликати у кого-небудь рум’янець.

3. перен. Приводити кого-небудь до стану збудження, схвильованості. — Я бачив, що якоїсь іскри треба, Щоб душі їх розжеврить, запалить (Фр., XII, 1953, 362); // Пробуджувати, підсилювати яке-небудь почуття, настрій, бажання і т. ін. Стріча розбуркала в йому спомини давнього щастя, розжеврила вгамоване кохання (Коцюб., І, 1955, 26); *Образно. Пісні, які Остап Вересай співав народу, робили свою корисну справу — збуджували свідомість мас, розжеврювали іскри протесту (Тич., III, 1957, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 678.