РОЗЖА́ЛОБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. розжа́лобляться; док., розм. Перейнятися жалощами; розчулитися. Був [Івоніка] сильно зворушений. Докія, побачивши се, сама розжалобилася (Коб., II, 1956, 21); Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок», то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Гончар, I, 1954, 48); // над ким, рідко. Почати жаліти кого-небудь. Дід так розжалобився над собою й над Захарком, що трохи не заплакав (Григ., Вибр., 1959, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 676.